ћ≈Ќ≈ƒ∆ћ≈Ќ“ ¬»–ќЅЌ»„»’ ѕ–ќ÷≈—≤¬ Ќј ѕ≤ƒѕ–»™ћ

«аказать курсач за 10 грн.
ƒ»— 1-6 семестр 250 грн
ƒќЅј¬№ —¬ќ≈ ‘ќ“ќ
регистраци¤ KIS-Plus
вход в KIS PLUS
новости

”н≥верситет ≥нформац≥йно - комун≥кац≥йних технолог≥й
курсовой по св¤зи, модуль , комплексное по св¤зи, контрольна¤ по св¤зи, дипломный проэкт по телекомуникации, урсовой проэкт, телекоммуникаци¤ и св¤зь, иевский »нститут —в¤зи, √осударственный университет информационно-коммуникационных технологий, √”» “, ƒ”≤ “, —в¤зь, Zosik, KIS-kiev.narod.ru

страница: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, главна¤

(механ≥зм управл≥нн¤ (методи вим≥ру)
≥ коригуванн¤)
ц≥ль (еталон)

–ис.3.3 ћодель системи управл≥нн¤

ѓњ з визначеною точн≥стю можна описати векторами чи сукупн≥стю значень таких величин, ¤к перем≥нн≥ внутр≥шнього стану системи m=|m1,m2, ... , mn], наприклад, чисельн≥сть прац≥вник≥в, к≥льк≥сть канал≥в, тип обладнанн¤, його над≥йн≥сть ≥ т.п.; вих≥дн≥ величини (результати функц≥онуванн¤ системи) R= [г1, г2,...,гк;], наприклад, к≥льк≥сть виконаних за визначений час замовлень (чи в≥дмовлень у з'Їднанн¤х), прибуток, соб≥варт≥сть продукц≥њ, використанн¤ обладнанн¤, час його безв≥дмовноњ роботи ≥ т.д. ≤ншими словами, це чи продукц≥¤ системи, чи умови (поза системою), що виникають у результат≥ њњ д≥¤льност≥. ¬х≥дн≥ впливи, що обурюють, наприклад недотриманн¤ постачань запасних елемент≥в ≥ прилад≥в, обмеженн¤ у можливост≥ найманн¤ прац≥вник≥в ≥ ≥н., складають сукупн≥сть ћ=[ћ1, ћ2,..., ћn]. ¬х≥дн≥ керуюч≥ впливи u=[u1,u2,..., um], ¤к правило, приймають форму р≥шень про зм≥ну перем≥нних внутр≥шнього стану керованоњ системи, нейтрал≥зац≥њ зовн≥шн≥х вплив≥в, що обурюють, перегл¤д≥ ц≥лей функц≥онуванн¤ системи.
«а допомогою набору чотирьох груп перем≥нних можна описувати будь-¤к≥ системи, пор≥внюван≥ њхн≥й один з одним, а також досл≥джувати зм≥ни стан≥в одн≥Їњ ≥ т≥Їњ ж системи в час≥ дл¤ з'¤суванн¤ тенденц≥й ≥ характеру њњ розвитку.
¬нутр≥шн≥й стан системи можна представити у вид≥ крапки в n-м≥рному простор≥ з координатами m1 m2,..., mn, що називаЇтьс¤ простором стан≥в системи. ” реальних умовах координати не можуть бути будь-¤кими, тобто mi' еруюча система (п≥дсистема) м≥стить у соб≥:
- канал, чи метод, вим≥ру вих≥дних параметр≥в ≥ стан≥в з метою одержанн¤ в≥дпов≥дноњ ≥нформац≥њ;
- блок управл≥нн¤, у ¤кому отриман≥ при вим≥р≥ результати пор≥внюютьс¤ ≥з запланованими (метою, еталоном) ≥ ¤кий керуЇ механ≥змом корекц≥њ а в≥дпов≥дност≥ з погребами вс≥Їњ системи;
- канал чи механ≥зм управл≥нн¤ ≥ корекц≥њ.
ѕо¤ва в≥дхилень в≥д запланованих результат≥в ц≥лком звичайна при функц≥онуванн≥ складних систем.
„асто вдаЇтьс¤ ви¤вити тенденц≥њ у в≥дхиленн≥ й усунути њх, перш н≥ж вони стануть небезпечними. ѕост≥йне коригуванн¤ д≥й на основ≥ ≥нформац≥њ зворотного зв'¤зку Ч от що характерно дл¤ над≥йного управл≥нн¤. оли в≥дхиленн¤ фактичних результат≥в д≥¤льност≥ системи в≥д запланованих стають занадто великими, можливе виникненн¤ ситуац≥њ, що називаЇтьс¤ втратою управл≥нн¤. ÷е означаЇ, що при на¤вних параметрах системи њњ ц≥л≥ недос¤жн≥ ≥ треба або перегл¤нути ц≥л≥, з огл¤ду на реальн≥ можливост≥ системи, або зм≥нити систему в≥дпов≥дно до цих ц≥лей.
ѕристроњ ≥ способи коригувального впливу можуть бути дуже р≥зноман≥тними, вони можуть зд≥йснюватис¤ втому числ≥ ≥ людьми.
“аким чином, функц≥¤ управл≥нн¤ розпод≥л¤Їтьс¤ м≥ж контрольованим параметром, каналом вим≥р≥в, блоком управл≥нн¤ ≥ механ≥змом впливу, що зв'¤зан≥ м≥ж собою ≥нформац≥йними потоками.
ћожна вид≥лити наступн≥ важлив≥ особливост≥ управл≥нн¤:
- необх≥дн≥ лише незначн≥ порц≥њ керуючоњ енерг≥њ, щоб керувати дуже значними потоками трьох основних фактор≥в виробництва: матер≥њ, енерг≥њ, ≥нформац≥њ. Ќаприклад, простим натисканн¤м кнопки переключаЇтьс¤ основний комплект апаратури на резервний, наб≥р семи цифр телефонного номера змушуЇ заробити дес¤тки комутац≥йних прилад≥в, апаратуру систем передач≥ тощо;
- механ≥зм управл≥нн¤ може розм≥щатис¤ на в≥дстан≥ в≥д керованоњ системи. ÷е означаЇ, що можна керувати розвитком, наприклад, розгалуженоњ первинноњ мереж≥ електрозв'¤зку з одного центра, небезпечними виробництвами Ч на в≥дстан≥ ≥ т.д.
—истеми управл≥нн¤ можуть бути двох вид≥в: замкнут≥ ≥ роз≥мкнут≥ (в≥дкрит≥). ” замкнутих системах блок управл≥нн¤ Ї складовою частиною т≥Їњ системи, ¤кий в≥н керуЇ, а у в≥дкритих Ч н≥. ѕриклад в≥дкритоњ системи Ч система вуличного осв≥тленн¤, керована годинним механ≥змом. ¬вечер≥ у визначений час годинний механ≥зм замикаЇ контакти, енерг≥¤ надходить у мережу, ≥ лампи загор¤ютьс¤. ѕри цьому на роботу керуючого пристрою не впливаЇ стан осв≥тленн¤ на вулиц≥. якщо, скажемо, необх≥дн≥сть у осв≥тленн≥ виникла б у день через негоду, механ≥зм управл≥нн¤ не зм≥г би цього знайти. ” так≥й систем≥ дл¤ формуванн¤ керуючих вплив≥в не використовуЇтьс¤ ≥нформац≥¤ про значенн¤ керованих величин.
—истеми, у ¤ких дл¤ формуванн¤ керуючих вплив≥в використовуЇтьс¤ ≥нформац≥¤ про значенн¤ керованих величин, називаютьс¤ замкнутими (через на¤вн≥сть замкнутого контуру в ланцюз≥ передач≥ керуючих вплив≥в). —аме дл¤ таких систем характерна на¤вн≥сть ≥нформац≥йного впливу виходу на вх≥д системи. Ѕагато схем ≥нформац≥йного потоку у виробничо-господарських об'Їктах мають вид замкнутого контуру (≥нформац≥йного зворотного зв'¤зку). ÷е стане зрозум≥лим, ¤кщо погодитис¤ з тим, що будь-¤ка система, що прагне до заздалег≥дь заданоњ мети, повинна в будь-¤кий момент часу мати у своЇму розпор¤дженн≥ показник м≥ри дос¤гненн¤ ц≥Їњ мети. ”загал≥ кожна ц≥леспр¤мована система маЇ усередин≥ себе замкнут≥ ланцюги управл≥нн¤, тобто зворотний зв'¤зок. ” д≥йсност≥ може бути не один, а к≥лька канал≥в зворотного зв'¤зку, дан≥ в≥д багатьох канал≥в вим≥р≥в можуть надходити в один центр ≥ т.п.
ќтже, процеси управл≥нн¤ поза залежн≥стю в≥д внутр≥шньоњ сутност≥ керованих систем завжди вимагають одержанн¤, передач≥, переробки ≥ використанн¤ ≥нформац≥њ, тобто, насамперед управл≥нн¤ Ч це процес перетворенн¤ ≥нформац≥њ.
—аме ≥нформац≥йний п≥дх≥д до процес≥в управл≥нн¤ лежить в основ≥ к≥бернетики. ≥бернетику можна визначити ¤к галузь знань, ¤ка займаЇтьс¤ встановленн¤м загальних принцип≥в ≥ закон≥в управл≥нн¤ об'Їктами р≥зноњ природи (живий орган≥зм, машина, п≥дприЇмство, сусп≥льство ≥ т.д. ) дл¤ дос¤гненн¤ ними визначених ц≥лей на основ≥ використанн¤ ≥нформац≥њ.
¬ економ≥ц≥, виробництв≥ управл≥нн¤ ¤вл¤Ї собою складний комплекс вид≥в д≥¤льност≥, що забезпечуЇ плановий (ц≥льовий) пропорц≥йний ≥ динам≥чний розвиток виробництва. ≤ншими словами, управл≥нн¤ виробництвом Ц це специф≥чний вид прац≥.

3.2.2 ћенеджмент та управл≥нн¤ сп≥льне та в≥дм≥нне
« попереднього ¤сно, що будь-¤ке управл≥нн¤ передбачаЇ дос¤гненн¤ ¤ких-небудь ц≥лей шл¤хом впливу керуючоњ системи на одну з наступних двох вид≥в систем.
ѕерший вид Ц це колектив людей (прац≥вник≥в), об'Їднаних прагненн¤м р≥шенн¤ Їдиних дл¤ вс≥х задач. ” цьому випадку управл≥нн¤ маЇ назву УменеджментФ хоча в ≥ноземн≥й л≥тератур≥ можна знайти ще к≥лька трактувань цього пон¤тт¤.
ћенеджмент Ц це:
- ум≥нн¤ дос¤гати поставлених ц≥лей, використовуючи працю, ≥нтелект, мотиви повед≥нку ≥нших людей;
- функц≥¤, вид д≥¤льност≥ по управл≥нню людьми в р≥зних орган≥зац≥¤х;
- область людського знанн¤, що допомагаЇ зд≥йснити цю функц≥ю;
- визначена категор≥¤ людей, що зд≥йснюють роботу з управл≥нн¤.
ћи будемо розум≥ти менеджмент ¤к д≥¤льн≥сть управл≥нн¤ людьми, колективом.
ƒругим видом керованоњ системи (або об'Їктом управл≥нн¤), Ї техн≥чна система. ” цьому випадку процес управл≥нн¤ не можна назвати менеджментом. јле це теж дуже важливий напр¤мок управл≥нн¤, що маЇ пр¤ме в≥дношенн¤ до виробничих процес≥в на п≥дприЇмствах зв'¤зку.
“аким чином, пон¤тт¤ Ууправл≥нн¤Ф Ї б≥льш загальним. ≤ ми будемо њм користуватис¤ ¤к у першому, так ≥ в другому випадках.

3.2.3 ƒирективний та економ≥чний методи управл≥нн¤ [16]
Ѕудь-¤кий вид управл≥нськоњ д≥¤льност≥ вимагаЇ такого способу реал≥зац≥њ, ¤кий би в≥дпов≥дав його зм≥сту, висунут≥й мет≥ ≥ засобам зд≥йсненн¤. —пос≥б реал≥зац≥њ управл≥нськоњ д≥¤льност≥ називаЇтьс¤ методом управл≥нн¤. ѕри цьому д≥¤льн≥сть може зд≥йснюватис¤ обірунтовано ≥ ц≥леспр¤мовано або п≥д впливом неглибоких суб'Їктивних представлень ≥ нав≥ть волюнтаристських. ѕриродно, що т≥льки перший п≥дх≥д Ї запорукою ефективного управл≥нн¤, дл¤ ¤кого важливе значенн¤ маЇ також залученн¤ психолог≥њ, соц≥олог≥њ, правознавства, ≥нших наукових дисципл≥н, зв'¤заних з д≥¤льн≥стю ≥ розвитком керованого господарського об'Їкта. Ќа основ≥ такого п≥дходу формуЇтьс¤ система наукових метод≥в управл≥нн¤. ”загал≥ говор¤чи, за багатов≥кову ≥стор≥ю людина п≥дходила до р≥шенню проблем, що виникали перед нею, по-р≥зному: зверталас¤ до надприродного, до всесв≥тньо в≥домих авторитет≥в, використовувала ≥нтуњц≥ю, здоровий глузд, лог≥ку ≥, нарешт≥, науковий метод управл≥нн¤. ÷е перерахуванн¤ в загальному випадку не зв'¤зано з хронолог≥Їю, але в≥дбиваЇ наближенн¤ людини до б≥льш розумних ≥ точних метод≥в управл≥нн¤.
–озмањт≥сть задач ≥ вид≥в управл≥нськоњ д≥¤льност≥ вимагаЇ р≥зних способ≥в њхньоњ реал≥зац≥њ, однак методи управл≥нн¤ можна розд≥лити на групи чи категор≥њ, що мають де¤к≥ загальн≥ ознаки. ÷е дозвол¤Ї одержати б≥льш повне представленн¤ про характерн≥ риси метод≥в управл≥нн¤, що п≥дход¤ть дл¤ реал≥зац≥њ даноњ функц≥њ управл≥нн¤ (управл≥нн¤ по функц≥¤х) чи дос¤гненн¤ визначеноњ мети (управл≥нн¤ по ц≥л¤м).
ќгл¤д р≥зноман≥тт¤ метод≥в управл≥нн¤ економ≥кою дозвол¤ють вид≥лити методи пр¤мого (директивного) ≥ гнучкого (непр¤мого) впливу на керован≥ господарськ≥ об'Їкти. ƒо останн≥х насамперед в≥днос¤тьс¤ економ≥чн≥ методи управл≥нн¤.
ƒирективн≥ методи дозвол¤ють забезпечувати Їдину спр¤мован≥сть у розвитку п≥дприЇмства, пропорц≥йн≥сть у розвитку окремих його складових. ќсновна перевага цих метод≥в пол¤гаЇ в тому, що вони дозвол¤ють концентрувати ресурси на найб≥льш важливих напр¤мках економ≥чного розвитку. ќсновн≥ недол≥ки Ч це породженн¤ бюрократизму, в≥домчост≥, волюнтаризму.
≈коном≥чн≥ методи управл≥нн¤ дозвол¤ють впливати на учасник≥в виробничого процесу, через ц≥ни, прибуток, зароб≥тну плату, матер≥альне стимулюванн¤, кредити, використанн¤ регулюючих документ≥в р≥зного р≥вн¤ (закони, постанови ур¤ду, галузев≥ нормативн≥ документи) тощо. ¬ актив≥зац≥њ, посиленн≥ рол≥ цих метод≥в управл≥нн¤, розширенн≥ сфери њхн≥ застосуванн¤ бачатьс¤ основн≥ шл¤хи удосконалюванн¤ метод≥в управл≥нн¤.
≈коном≥чн≥ методи управл≥нн¤ мають перевагу, що вони розвТ¤зують ≥н≥ц≥ативу роб≥тник≥в та спри¤ють п≥двищенню ефективност≥ прац≥.
яким методам варто в≥ддати перевагу при управл≥нн¤ п≥дприЇмством? ќчевидно, що однозначноњ в≥дпов≥д≥ на це питанн¤ не ≥снуЇ. ¬иб≥р методу залежить в≥д конкретних умов ≥ мети, ¤ку необх≥дно дос¤гти в процес≥ управл≥нн¤. онкретних рецепт≥в не ≥снуЇ. ќднак лог≥чно припустити, що при р≥шенн≥ великих (стратег≥чних) проблем б≥льш доречне використанн¤ директивних метод≥в управл≥нн¤, тому що звичайно в цьому випадку зад≥Їтьс¤ б≥льша к≥льк≥сть людей. ѓхн¤ злагоджена робота може бути забезпечена т≥льки при строгому виконанн≥ прийн¤тих р≥шень. ќднак це не Ї законом. ≤нод≥ ≥ велик≥ задач≥ легше вир≥шуютьс¤ з використанн¤м р≥зного роду стимул¤тор≥в виробничих процес≥в. ќднак част≥ше трапл¤Їтьс¤ зворотне.
” той же час при р≥шенн≥ тактичних (короткострокових) задач найчаст≥ше б≥льш ефективним Ї економ≥чн≥ методи управл≥нн¤ ≥ це природно, тому що не дуже далека перспектива одержанн¤ вигоди, ¤к правило, змушуЇ працювати людей б≥льш ≥нтенсивно. ќднак ≥ тут не можна робити категоричних висновк≥в. ≤нод≥ ≥ робота Уз п≥д ц≥пкиФ Ї б≥льш ефективною.
≤ все-таки один Унад≥йнийФ висновок можна зробити. ¬≥н пол¤гаЇ в наступному: у будь-¤к≥й конкретн≥й обстановц≥ потр≥бно шукати оптимальне сп≥вв≥дношенн¤ директивних ≥ економ≥чних метод≥в управл≥нн¤, що забезпечило б максимальну ефективн≥сть р≥шенн¤ поставленоњ задач≥.

3.2.4 ќперативне ≥ стратег≥чне управл≥нн¤ [18]
–ан≥ше вже згадувалос¤ два типи задач, ¤к≥ необх≥дно вир≥шувати в процес≥ виробничоњ д≥¤льност≥: оперативн≥ ≥ стратег≥чн≥.
¬≥дпов≥дно, ≥ управл≥нн¤ також можна умовне розд≥лити на два типи оперативне ≥ стратег≥чне.
ќперативне управл≥нн¤ Ц це сукупн≥сть керуючих вплив≥в, що спр¤мован≥ на вир≥шенн¤ поточних задач, ¤к≥ виникли в процес≥ виробництва продукц≥њ (послуг). ” першу чергу це задач≥ орган≥зац≥њ самого процесу виробництва, орган≥зац≥¤ взаЇмод≥њ з ≥ншими ф≥рмами ≥ кер≥вними органами, збут (продаж) продукц≥њ ≥ т.д.
–обота п≥дприЇмства при р≥шенн≥ цих задач направл¤Їтьс¤ оперативними планами ( на м≥с¤ць, квартал, р≥к) у рамках орган≥зац≥йноњ структури п≥дприЇмства. ќрган≥зац≥йна структура визначаЇ склад п≥дприЇмства по п≥дрозд≥лах ≥ правила взаЇмод≥њ п≥дрозд≥л≥в ( ≥ посадових ос≥б) м≥ж собою. як уже вказувалос¤, сукупн≥сть управл≥нських вплив≥в по забезпеченню функц≥онуванн¤ п≥дприЇмства можна назвати менеджментом (у даному випадку оперативним). ”с≥ задач≥ оперативного управл≥нн¤ повинн≥ бути строго ув'¤зан≥ з задачами стратег≥чного управл≥нн¤ (≥ в будь-¤кому випадку не суперечити йому).
ѕ≥д стратег≥чним управл≥нн¤м розум≥Їтьс¤ комплекс керуючих вплив≥в, що забезпечують оптимальний розвиток у довгостроков≥й перспектив≥. “ерм≥н Ђоптимальний розвитокї означаЇ, що при спри¤тливих умовах дос¤гаЇтьс¤ максимальний ефект в≥д роботи п≥дприЇмства, а при неспри¤тливих Ц м≥н≥мум витрат.
—тратег≥чне управл≥нн¤ спираЇтьс¤ на концепц≥ю реал≥зац≥њ управл≥нн¤, визначенн¤ стратег≥чних ц≥лей (Ђдерево ц≥лейї), розробку стратег≥њ розвитку, стратег≥чноњ зм≥ни план≥в. ќбов'¤зковою складовою частиною стратег≥чного управл≥нн¤ Ї анал≥з внутр≥шнього ≥ зовн≥шнього середовища п≥дприЇмства, а також стратег≥чний контроль. ѕринципова схема стратег≥чного управл≥нн¤ представлена на рис. 3.4.
“аким чином, ¤к оперативне, так ≥ стратег≥чне управл≥нн¤ ¤вл¤ють собою комплекс керуючих вплив≥в, спр¤мованих на дос¤гненн¤ поставленоњ ц≥л≥.
ѕри цьому ц≥ль може бути дос¤гнута р≥зними шл¤хами. Ќеобх≥дн≥сть вибору найкращого з цих шл¤х≥в прив≥д до р≥шенн¤ задач≥ оптимального управл≥нн¤. ÷е ≥ буде предметом наступного розд≥лу.

–ис. 3.4 —хема стратег≥чного управл≥нн¤
3.3. «адач≥ оптимального управл≥нн¤ та методи њх вир≥шенн¤ [16, 19]

3.3.1. ѕрирода прийн¤тт¤ р≥шень [16]
ѕроцес управл≥нн¤ Ч це цикл≥чно повторюваний процес, тобто в ньому можна вид≥лити посл≥довно повторюван≥ взаЇмозалежн≥ елементи (види) управл≥нськоњ д≥¤льност≥, загальн≥ дл¤ вс≥х управл≥нських задач:
- анал≥з ≥снуючого стану керованого об'Їкта, середовища, визначенн¤ ц≥лей (потреб) ≥ можливостей (ресурс≥в) ≥ шл¤х≥в дос¤гненн¤ ц≥лей;
- ухваленн¤ управл≥нського р≥шенн¤, прийн¤тт¤ плану д≥й;
- забезпеченн¤ реал≥зац≥њ управл≥нського р≥шенн¤, регулюванн¤.
”правл≥нський цикл, що м≥стить ц≥ частини в найпрост≥ш≥й форм≥, одержав назву елементарного управл≥нського циклу. „асто заключним елементом управл≥нського циклу вважають обл≥к ≥ контроль. јле через те, що управл≥нський процес ¤вл¤Ї собою повторенн¤ управл≥нських цикл≥в, то обл≥к ≥ контроль Ї, власне кажучи, складовою частиною першоњ стад≥њ наступного циклу. јле так чи ≥накше обл≥к ≥ контроль Ч найважлив≥ш≥ елементи управл≥нн¤.
ќсновою циклу Ї управл≥нське р≥шенн¤.
ѕри керуванн≥ системами р≥зноњ природи зд≥йснюЇтьс¤ безл≥ч управл≥нських цикл≥в, ¤к≥сть ¤ких визначаЇтьс¤: природою конкретних суб'Їкта й об'Їкта управл≥нн¤. ÷икли в≥др≥зн¤ютьс¤ своњми просторовими рамками, тривал≥стю, специф≥кою ц≥лей (задач), а також шл¤хами ≥ засобами р≥шенн¤ цих задач. ќднак завжди к≥нцевий результат (ефективн≥сть управл≥нн¤) у значн≥й м≥р≥ обумовлений ¤к≥стю р≥шенн¤ й усв≥домленн¤м ц≥лей, висуванн¤ ¤ких Ї початковою стад≥Їю кожного управл≥нського циклу.
÷≥ль визначають ¤к бажаний стан керованоњ п≥дсистеми, ¤к результат, що п≥дл¤гаЇ дос¤гненню. ¬ ус≥х випадках ц≥ль Ї бажаним результатом д≥¤льност≥. ƒос¤гненн¤ мети в б≥льшост≥ випадк≥в маЇ в≥рог≥дний характер, так само ¤к ≥ поводженн¤ керованоњ системи ≥ зовн≥шнього середовища, ≥ нев≥дд≥льно в≥д того, що можливо зробити. “аким чином, в економ≥чних системах ц≥л≥ нев≥дд≥льн≥ в≥д засоб≥в њхнього дос¤гненн¤. ” результат≥, ¤к правило, формуЇтьс¤ ≥Їрарх≥¤ ц≥лей, одн≥ з ¤ких (головн≥) можуть виступати в рол≥ критер≥њв, ≥нш≥ Ч у рол≥ обмежень. ѕри цьому не ≥снуЇ њхнього протиставленн¤: те, що колись було метою, сьогодн≥ може стати обмеженн¤м, ≥ навпаки.
якщо список ц≥лей сформований, ¤ку ж з них зробити критер≥Їм? Ќа це питанн¤ не можна дати однозначну в≥дпов≥дь, але Ї к≥лька загальних вимог, ¤ким критер≥й повинний в≥дпов≥дати. ѕо-перше, його варто вибирати з основних ц≥лей, тобто критер≥й повинний бути представницьким. ѕо-друге, в≥н повинний бути критичним до тих досл≥джуваним параметрам проблеми, що в≥днос¤тьс¤ до керованим перем≥нним. ÷е означаЇ, що при пор≥вн¤но малих зм≥нах керованих перем≥нних чисельно значенн¤ критер≥ю повинне зм≥нюватис¤ досить значно. ѕо-третЇ, складн≥сть критер≥ю повинна в≥дпов≥дати складност≥ проблеми, але чим прост≥ше вдаЇтьс¤ його представити, тим краще.
ќтже, критер≥й оптимальност≥ Ч к≥льк≥сно виражаЇ граничну м≥ру ефекту прийн¤того р≥шенн¤, а разом з тим ≥ м≥ру ефективност≥ т≥Їњ системи, ¤кий Ї досл≥джувана проблема.
ритер≥й ефективност≥ прийн¤того р≥шенн¤ в орган≥зац≥йно-економ≥чних задачах може бути виражений доходами, прибутком, експлуатац≥йними витратами, трудовитратами, часом простою устаткуванн¤, його над≥йн≥стю ≥ т.д. ѕри цьому можлив≥ дв≥ постановки задач≥. ѕри так називан≥й пр¤м≥й постановц≥ в≥дшукуЇтьс¤ м≥н≥мум матер≥альних витрат —min при задан≥й ефективност≥, наприклад прибутку Ё0:
—min=min[«1, «2,...,—р], Ё>Ё0.
ѕри зворотн≥й постановц≥ задач≥ формою критер≥ю буде ефективн≥сть при заданих матер≥альних витратах «0:
Ёmах = мах [Ё1, Ё2, ,.., ≈р], «<«0.
—л≥д зазначити, що в задачах пор¤д з обмеженн¤ми, що мають к≥льк≥сний характер (над≥йн≥сть, к≥льк≥сть канал≥в ≥ т.д.), часто приходитьс¤ використовувати обмеженн¤ ¤к≥сного характеру, що не п≥ддаютьс¤ безпосередньоњ к≥льк≥сний оц≥нц≥. Ќаприклад, вважають незалежними елементи досл≥джуваноњ задач≥ або не враховують (ел≥м≥нують вплив ¤кого-небудь фактору). ÷е дозвол¤Ї не розгл¤дати неск≥нченне число вар≥ант≥в, що неможливо нав≥ть за допомогою ≈ќћ. р≥м того, часто при р≥шенн≥ задач управл≥нн¤, що нос¤ть економ≥чний характер, розгл¤даютьс¤ випадков≥ процеси, що мають в≥рог≥дний характер. “од≥, звичайно, ≥ критер≥й носить в≥рог≥дний характер. ѕри цьому звичайно розгл¤дають математичне чеканн¤ критер≥ю ≥ в≥дшукують його м≥н≥мум чи максимум.
«начне ускладненн¤ ц≥лей управл≥нн¤, об'Їктивно обумовлене ростом ≥ ускладненн¤м системи сусп≥льних потреб, розвитком системи господарських об'Їкт≥в економ≥ки, р≥зким ускладненн¤м проблеми ресурс≥в, приводить до того, що ефективн≥сть управл≥нських р≥шень у всезростаючому ступен≥ залежить не т≥льки в≥д того, ¤к≥ засоби в≥д≥бран≥ дл¤ дос¤гненн¤ ц≥лей, але ≥ ¤кою м≥рою сам≥ ц≥ ц≥л≥, ¤к образ бажаного майбутнього стану системи, вт≥люють у соб≥ суть ≥ особливост≥ њхн≥х потреб, що породили, не т≥льки ц≥Їњ системи, але ≥ ≥нших, зв'¤заних з нею господарських систем. ≤ ¤кщо в≥дносно прост≥ ц≥л≥ можуть бути сформульован≥ на основ≥ досв≥ду ≥ знань компетентного господарського кер≥вника, то дл¤ ≥нших усе част≥ше й част≥ше приходитьс¤ залучати спец≥альн≥ методи анал≥зу ц≥лей, процедур ≥ методик управл≥нн¤, спр¤мованих на дос¤гненн¤ складних, комплексних ц≥лей.

3.3.2 ласиф≥кац≥¤ задач управл≥нн¤ [16]
¬с≥ задач≥ управл≥нн¤ неможливо класиф≥кувати - њх к≥льк≥сть надзвичайно велика, в≥др≥зн¤ютьс¤ великим р≥зноман≥тт¤м. ќднак в≥дносно до галуз≥ зв'¤зку можна спробувати виокремити основн≥ типи:
1) «адач≥ розпод≥лу - задач≥ з розпод≥лу обмежених ресурс≥в;
2) задач≥ зам≥ни обладнанн¤ - задач≥ з визначенн¤ оптимальних терм≥н≥в оновленн¤ обладнанн¤ з причини морального ≥ ф≥зичного стар≥нн¤;
3) задач≥ по управл≥нню запасами - оптим≥зац≥¤ величини запасу, способу збер≥ганн¤ ≥ поповненн¤;
4) задач≥ техн≥чного обслуговуванн¤ - оптим≥зац≥¤ характеристик систем, у ¤ких час обслуговуванн¤ замовленн¤ Ї випадковою величиною;
5) ≥гров≥ задач≥ - задач≥, в ¤ких результат управл≥нн¤ залежить не т≥льки в≥д об'Їкту, ¤кий розгл¤даЇтьс¤, але також ≥ в≥д д≥й опонента;
6) задач≥ пошуку - це задач≥ з визначенн¤м об'Їкту, ¤кий маЇ особлив≥ характеристики;
7) задач≥ вибору маршруту - задач≥, ¤к≥ визначають оптимальний шл¤х передач≥ пов≥домленн¤;
8) задач≥ упор¤дкуванн¤ - задач≥ з встановленн¤ пор¤дку обслуговуванн¤ обладнанн¤ к≥лькома бригадами, або встановленн¤ необх≥дноњ швидкост≥ обслуговуванн¤ при заданому пор¤дку обслуговуванн¤.
Ќаведений список не Ї вичерпним. Ѕ≥льш детально ц≥ задач≥ розгл¤даютьс¤ в спец≥альних курсах. ƒивл¤чись на список, стаЇ зрозум≥лим, з ¤кими важкими проблемами доводитьс¤ стикатис¤ кер≥вникам п≥дприЇмств зв'¤зку. ÷≥ задач≥ отримали назву задач оптимального управл≥нн¤, так ¤к вс≥ вони ор≥Їнтован≥ на отриманн¤ кращого (оптимального) результату. ¬≥дпов≥дний розд≥л математики, в ¤кому розгл¤даютьс¤ схож≥ задач≥, маЇ назву "досл≥дженн¤ операц≥й" (ƒќ). ¬ цьому розд≥л≥ зд≥йснюЇтьс¤ не т≥льки розгл¤д задач ƒќ, але ≥ навод¤тьс¤ методи њх р≥шенн¤, ¤к≥ також можна класиф≥кувати.

3.3.3 ћетоди р≥шенн¤ задач оптимального управл≥нн¤ [16]
«алежно в≥д м≥ри ≥нформованост≥ управл≥нськоњ п≥дсистеми про середовище ≥ керований об'Їкт р≥шенн¤ можуть бути прийн¤т≥ в умовах визначеност≥, в умовах ризику чи в умовах невизначеност≥. ¬ першому випадку вс≥ фактори (простори стан≥в) середовища ≥ керованоњ п≥дсистеми задан≥ однозначно ≥ м≥ж ними ≥снують детерм≥нован≥ зв'¤зки. ” другому випадку фактори середовища ≥ стан керованоњ системи задан≥ ймов≥рними характеристиками, тобто при зм≥н≥ ¤кого-небудь фактору ≥нш≥ можуть приймати т≥ чи ≥нш≥ значенн¤ в≥дпов≥дно закону розпод≥лу ймов≥рностей. ¬ третьому випадку оц≥нки ймов≥рностей т≥Їњ чи ≥ншоњ под≥њ в≥дсутн≥.
¬иб≥р методу р≥шенн¤ задач≥ управл≥нн¤ в б≥льшост≥ визначаЇтьс¤ цими умовами. “ак, при р≥шенн≥ детерм≥нованих задач можна користуватис¤ анал≥тичними ≥ численними методами. ƒл¤ застосуванн¤ анал≥тичних метод≥в необх≥дно, щоб критер≥й ≥ обмеженн¤ представл¤ли собою функц≥њ, ¤к≥ можуть бути хоч би один раз диференц≥йован≥ ≥ мають к≥нцеве число точок розриву. ѕри управл≥нн≥ орган≥зац≥йними системами задач≥, ¤к≥ можна було би описати под≥бними функц≥¤ми, зустр≥чаютьс¤ р≥дко. Ѕ≥льш≥сть задач прийн¤тт¤ р≥шень - це багатовар≥антн≥ задач≥ на пошук екстремуму функц≥њ багатьох зм≥нних з обмеженн¤ми, ¤к≥ накладаютьс¤ на область зм≥ни цих зм≥нних. ¬ цих випадках можна застосовувати численн≥ методи, побудован≥ на посл≥довност¤х однотипних крок≥в (≥терац≥й), в результат≥ ¤ких наближаютьс¤ до оптимуму чи довод¤ть, що в сформульованих умовах в≥н недос¤жний.
Ќайб≥льш поширений метод р≥шенн¤ задач ƒќ - л≥н≥йне програмуванн¤ (Ћѕ). Ћ≥н≥йне програмуванн¤ - галузь математики, ¤ка дозвол¤Ї знайти екстремальн≥ значенн¤ л≥н≥йноњ функц≥њ багатьох зм≥нних при на¤вност≥ л≥н≥йних обмежень, ¤к≥ зв'¤зують ц≥ зм≥нн≥.
≈коном≥чна ≥нтерпретац≥¤ модел≥ л≥н≥йного програмуванн¤, ¤ка охоплюЇ широке коло додатк≥в, пол¤гаЇ в наступному. —истема ¤ку моделюють характеризуЇтьс¤ на¤вн≥стю к≥лькох вид≥в виробничоњ д≥¤льност≥ j =1 r , дл¤ зд≥йсненн¤ ¤ких потр≥бно мати ресурси, ¤к≥ Ї в обмежен≥й к≥лькост≥ bi, i = 1, m. ¬итрата ≥-го ресурсу на реал≥зац≥ю одиниц≥ продукц≥њ j-го виду виробничоњ д≥¤льност≥ дл¤ одиниц≥ в≥дпов≥дного продукту характеризуЇтьс¤ величиною сj (питомою варт≥стю чи прибутком). ћета побудови модел≥ пол¤гаЇ у визначен≥ р≥вн≥в (об'Їм≥в) виробництва кожного виду виробничоњ д≥¤льност≥ хj, при ¤ких оптим≥зуЇтьс¤ загальний результат виробничоњ д≥¤льност≥ системи в ц≥лому без порушень обмежень, ¤к≥ накладаютьс¤ на об'Їм ресурс≥в, ¤к≥ використовуютьс¤, ≥ продукц≥њ, ¤ка випускаЇтьс¤.
¬ електрозв'¤зку методами л≥н≥йного програмуванн¤ вир≥шуютьс¤ задач≥ вибору оптимальних напр¤м≥в поток≥в пов≥домлень, маршрут≥в руху поштар≥в ≥ транспортних засоб≥в, розм≥щенн¤ робочоњ сили, визначенн¤ розташуванн¤ станц≥й на мереж≥, телефон≥зац≥њ нових район≥в м≥ста за рахунок в≥льноњ м≥сткост≥ кабелю тощо.
Ћ≥н≥йне програмуванн¤ може застосовуватис¤ ≥ дл¤ р≥шенн¤ задач динам≥чного характеру, в ¤ких розгл¤даЇтьс¤ к≥нцеве число пер≥од≥в часу ≥ результати попереднього пер≥оду визначають вих≥дн≥ параметри наступного. Ќезважаючи на те, що задач≥ л≥н≥йного програмуванн¤ в≥днос¤тьс¤ до класу детерм≥нованих моделей, ≥нколи вони використовуютьс¤ ≥ дл¤ р≥шенн¤ задач, постановка ¤ких в ¤вному вигл¤д≥ м≥стить ≥нформац≥ю ймов≥рного характеру. ќсновна ≥де¤ в таких випадках - звести опис в≥дпов≥дних випадкових зм≥н до екв≥валентним детерм≥нованим сп≥вв≥дношенн¤м (наприклад, оперувати середн≥ми значенн¤ми величин).
Ќел≥н≥йне програмуванн¤ - розд≥л математичного програмуванн¤, ¤кий вивчаЇ задач≥, де потр≥бно визначити значенн¤ де¤ких параметр≥в, при ¤ких задан≥ функц≥њ не перевищуЇ заданих величин, а функц≥¤ ц≥л≥ дос¤гаЇ максимуму (м≥н≥муму) при умов≥ на¤вност≥ м≥ж зм≥нними нел≥н≥йних залежностей.
ƒинам≥чне програмуванн¤ - математичний апарат, ¤кий дозвол¤Ї зд≥йснювати оптимальне плануванн¤ процес≥в, ¤к≥ управл¤ютьс¤ ≥ ¤кий в≥др≥зн¤Їтьс¤ тим, що дл¤ в≥дшуканн¤ оптимуму планована операц≥¤ розбиваЇтьс¤ на р¤д "крок≥в" чи "етап≥в". ожний наступний етап зд≥йснюЇтьс¤ з врахуванн¤м попереднього.
“еор≥¤ масового обслуговуванн¤ - вивчаЇ ймов≥рн≥ модел≥ ф≥зичних систем обслуговуванн¤, в ¤ких замовленн¤ на обслуговуванн¤ надход¤ть у випадков≥ моменти часу.
“еор≥¤ управл≥нн¤ запасами - дозвол¤Ї встановити оптимальн≥ процедури постачанн¤ ≥ поповненн¤ запас≥в, при ¤ких забезпечуютьс¤ м≥н≥мальн≥ сумарн≥ витрати.
“еор≥¤ ≥гор - теор≥¤ математичних моделей прийн¤тт¤ оптимальних р≥шень в умовах конфл≥кту ≥ невизначеност≥.
“еор≥¤ граф≥в - галузь математики, ¤ка дозвол¤Ї розв'¤зувати багато задач к≥л: про максимальний пот≥к, про оптимальну конф≥гурац≥ю мереж≥, а також задач≥ плануванн¤ к≥л.
¬казаний перел≥к також не Ї вичерпним. ќднак в≥н дозвол¤Ї отримати загальн≥ у¤вленн¤ про методи р≥шенн¤ задач ƒќ. ƒе¤к≥ з цих метод≥в (наприклад, л≥н≥йне програмуванн¤) будуть розгл¤датис¤ б≥льш детально. ѕроте на початку спробуЇмо узагальнити вс≥ ц≥ методи ≥ у¤вити загальний вигл¤д задач≥ оптимального управл≥нн¤.

3.3.4 «агальний вигл¤д задач≥ оптимального управл≥нн¤
Ќезважаючи на велике р≥зноман≥тт¤ задач оптимального управл≥нн¤, вс≥ вони можуть бути представлен≥ в одному узагальненому вигл¤д≥. ¬с≥ задач≥ управл≥нн¤ характеризуютьс¤ ц≥леспр¤мован≥стю, тобто направлен≥ на отриманн¤ певного результату. ÷ей результат може бути р≥зним: наприклад, отриманн¤ максимального прибутку, м≥н≥м≥зац≥њ витрат, економ≥њ ресурс≥в тощо. —ве це р≥зноман≥тт¤ к≥нцевих результат≥в математично виражаЇтьс¤ ц≥льовою функц≥Їю (÷‘):
÷‘1 : ѕрибуток > max ( прибуток повинен бути направлений до максимуму)
÷‘2 : ¬арт≥сть > min ( варт≥сть проекту повинна бути м≥н≥м≥зована)
÷‘3 : ¬итрати> min (витрати на реал≥зац≥ю роботи повинн≥ бути м≥н≥мальними)
«розум≥ло, що залежно в≥д обраного методу р≥шенн¤ задач≥, математичний вираз ц≥льовоњ функц≥њ може бути р≥зним.
≤ншою важливою частиною будь-¤коњ задач≥ управл≥нн¤ Ї формал≥зований опис умов, в ¤ких вона повинна вир≥шуватис¤. як правило, ц≥ умови мають обмежувальний характер. Ќаприклад, на будь-¤кому п≥дприЇмств≥ майже завжди спостер≥гаЇтьс¤ нестача ф≥нансових ресурс≥в, енергетичних ≥ т.д. ѕод≥бн≥ обмеженн¤ також мають певний математичний вираз:
ќЅћ 1 : ‘ ? в1 (ф≥нансов≥ витрати не повинн≥ перевищувати величину в1 )
ќЅћ 2 : ≈ ? в2 ( енергетичн≥ витрати не повинн≥ перевищувати величину в2 )
¬ кожн≥й задач≥ управл≥нн¤ ф≥гурують ≥ зм≥нн≥. Ќаприклад, к≥льк≥сть продукц≥њ р≥зного виду, ¤к≥ випускаЇ п≥дприЇмство: ’1, ’2, ’≥. ƒл¤ п≥дприЇмств зв'¤зку част≥ше використовують терм≥н "послуги", ¤кий по значенню прир≥внюЇтьс¤ до терм≥ну "продукц≥¤". ÷≥ зм≥нн≥ завжди мають позитивне значенн¤, що визначаЇтьс¤ граничними умовами:
√–” : ’≥ > 0
“аким чином, будь-¤ка задача управл≥нн¤ може бути представлена у вигл¤д≥ трьох складових: ц≥льовоњ функц≥њ, обмежень ≥ граничних умов. «агальний вид задач≥ оптимального управл≥нн¤ такий:
÷‘ : ѕ > max (min);

«1 ? а1

ќбмеженн¤ «2 ? а2

«≥ ? а≥

√раничн≥ ? > х1 ? 0;
умови
? > х2 ? 0;

? > хJ ? 0.

онкретизац≥¤ задач≥ оптимального управл≥нн¤ буде проведена на приклад≥ л≥н≥йного програмуванн¤.

3.4 ћетод л≥н≥йного програмуванн¤ ¤к приклад вир≥шенн¤ проблем оптим≥зац≥њ управл≥нн¤ [19, 27]
ћетод л≥н≥йного програмуванн¤ Ї самим розробленим ≥ часто застосовуЇтьс¤. «адач≥ л≥н≥йного програмуванн¤ Ї формал≥зованими, Ї в≥дпрацьований математичний апарат ≥ необх≥дне програмне забезпеченн¤ дл¤ њњ р≥шенн¤ на ≈ќћ. ƒал≥ розгл¤немо загальну форму задач≥ л≥н≥йного програмуванн¤, методи њњ р≥шенн¤ ≥ конкретний приклад задач≥ стосовно до роботи п≥дприЇмств зв'¤зку.

3.4.1 «агальна форма задач≥ л≥н≥йного програмуванн¤ та њњ складов≥
¬ загальному вигл¤д≥ задача л≥н≥йного програмуванн¤ маЇ такий вигл¤д: необх≥дно знайти максимум (м≥н≥мум) ц≥льовоњ функц≥њ
— = ? сj * xj > min (max)
ѕри обмеженн¤х ?а≥ j х j ? вj ; i=1,m; j=1,r; ? > хJ ? 0.
¬ розгорнутому вигл¤д≥ задача може бути представлена наступним чином:
÷‘:— = с1х1+с2х2+...+сj х j+...+с rх r> min(max)
а11 х1 +а12х2+...+ а1 j х j+...+ а1 rх r ? в1
а21 х1+а22х2+...+а2 j х j+...+ а2 rх r ? в2

ќЅћ а≥1 х1+а≥2х2+...+а≥ j х j+...+ а≥ rх r ? в≥

аm1 х1+аm2х2+...+аm j х j+...+ аm rх r ? вm

√–” : ? > хJ ? 0.
“аким чином, вс≥ вирази, ¤к≥ вход¤ть в склад задач≥ л≥н≥йного програмуванн¤, представл¤ють л≥н≥йн≥ залежност≥ зм≥нних м≥ж собою.

3.4.2. –озум≥нн¤ пон¤ть "ц≥льова функц≥¤" та "обмеженн¤"
ѕон¤тт¤ "ц≥льова функц≥¤" ≥ "обмеженн¤" можуть бути математично по¤снен≥ з використанн¤м геометричних у¤влень. Ќаприклад, при на¤вност≥ т≥льки двох зм≥нних ≥ к≥лькох обмежень на площин≥ утворюЇтьс¤ де¤ка зона, окреслена пр¤мими, ¤к≥ в≥дпов≥дають обмеженн¤м ≥ ос¤м координат (див.рис.3.5)
’2
а21 х1+а22х2?в2

а11 х1 +а12х2 =в1

с1х1+с2х2> max

ќƒ–

0 х1

рис.3.5 √еометрична ≥нтерпретац≥¤ ц≥льовоњ функц≥њ ≥ обмежень

÷¤ зона називаЇтьс¤ областю допустимих р≥шень (ќƒ–). —мисл ќƒ– пол¤гаЇ в тому, що вс≥ значенн¤ зм≥нних, ¤к≥ знаход¤тьс¤ в середин≥ нењ, не призвод¤ть до порушенн¤ обмежень. ÷≥льова функц≥¤ в геометричн≥й ≥нтерпретац≥њ представл¤Ї з себе пр¤му, ¤ка шл¤хом паралельного перем≥щенн¤ дотична з областю допустимих р≥шень з≥ сторони максимальних значень ц≥льовоњ функц≥њ ( у випадку, ¤кщо ÷‘> min, з≥ сторони м≥н≥мальних значень). –≥шенн¤ задач≥ ¤к раз ≥ в≥дпов≥даЇ точц≥ дотику.

3.4.3. ћетоди р≥шенн¤ задач≥
«адачу л≥н≥йного програмуванн¤ можна вир≥шувати двома методами: анал≥тичним ≥ граф≥чним.
јнал≥тичний метод - це посл≥довн≥сть ≥терац≥йних обчислень, ¤к≥ дозвол¤ють отримати спочатку наближене р≥шенн¤, а пот≥м наблизити його до оптимального з будь-¤кою наперед заданою точн≥стю. ћетод табульований, маЇ програмну ≥нтерпретац≥ю, широко використовуЇтьс¤ на практиц≥. ћаЇ назву симплекс-метода. Ќе маЇ великоњ наочност≥.
√раф≥чний метод Ї наочним ≥ зручним дл¤ ≥люстрац≥њ. ћетод засновуЇтьс¤ на геометричному представленн≥ ц≥льовоњ функц≥њ ≥ обмежень, ≥ розгл¤нутий вище. —утн≥сть методу пол¤гаЇ у виконанн≥ наступних операц≥й:
- знаход¤тьс¤ координати вершин област≥ допустимих р≥шень, ¤к точки перетину пр¤мих, ¤к≥ в≥дпов≥дають обмеженн¤м;
- визначаютьс¤ посл≥довно значенн¤ ц≥льовоњ функц≥њ, ¤к≥ в≥дпов≥дають координатам вершин;
- визначаЇтьс¤ вершина, координата ¤коњ в≥дпов≥даЇ оптимуму (ц≥льова функц≥¤ дос¤гаЇ максимуму чи м≥н≥муму);
- координати ц≥Їњ вершини приймаютьс¤ в ¤кост≥ р≥шенн¤ поставленоњ задач≥ л≥н≥йного програмуванн¤.
√рад≥Їнтний метод р≥шенн¤ задач≥ л≥н≥йного програмуванн¤ зручно використовувати при к≥льк≥сних зм≥нних, р≥вним двом. ћожливе використанн¤ цього методу ≥ при трьох зм≥нних, але р≥шенн¤ ви¤вл¤Їтьс¤ б≥льш складним. ¬ цьому випадку ц≥льова функц≥¤ представл¤Їтьс¤ у вигл¤д≥ площин, а область допустимих р≥шень у вигл¤д≥ де¤кого багатогранника.

3.4.4. ѕриклад задач≥ л≥н≥йного програмуванн¤ стосовно п≥дприЇмства зв'¤зку
¬их≥дн≥ дан≥: п≥дприЇмство зв'¤зку надаЇ к≥лька (r) тип≥в послуг:

скачать целый документ в дос формате

страница: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, главна¤

(реклама)


	Ќќ— ≤«-ƒ”≤ “ »— √”» “ 2002-2010 Zosik KIS-kiev!narod.ru