МЕНЕДЖМЕНТ ВИРОБНИЧИХ ПРОЦЕСІВ НА ПІДПРИЄМСТВАХ ЗВ’ЯЗКУ 8

Заказать курсач за 10 грн.
ДИСК 1-6 семестр 250 грн
ДОБАВЬ СВОЕ ФОТО
регистрация KIS-Plus
вход в KIS PLUS
новости

Університет інформаційно - комунікаційних технологій
курсовой по связи, модуль , комплексное по связи, контрольная по связи, дипломный проэкт по телекомуникации, Курсовой проэкт, телекоммуникация и связь, Киевский Институт Связи, Государственный университет информационно-коммуникационных технологий, ГУИКТ, ДУІКТ, Связь, Zosik, KIS-kiev.narod.ru

страница: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, главная

перша послуга (j=1) - надання міжміських розмов. На цю послугу витрачається
ресурсів першого виду (наприклад, електроенергії) в кількості а11;
ресурсі другого виду ( наприклад, трудових) в кількості а21;

ресурсів і-го виду (наприклад, фінансових) в кількості аі1;

ресурсів m-го виду (наприклад, паперу) в кількості аm1;
кількість послуг першого виду х1;
Прибуток, який отримує підприємство від надання однієї послуги першого виду, складає величину с1.
Послуга під номером j - передача телеграм. На цю послугу витрачається:
ресурсів першого виду - в кількості а1j;
ресурсів першого виду - в кількості а2j;

ресурсів і-го виду - в кількості аі j;

ресурсів m-го виду - в кількості аm j;
кількість послуг j-го виду х j;
Прибуток, який отримує підприємство від надання послуги j-го виду складає величину с j.
Послуга під номером r (j=r) - передача посилок. На цю послугу витрачається:
ресурсів першого виду - в кількості а1r;
ресурсів першого виду - в кількості а2r;

ресурсів і-го виду - в кількості аі r;

ресурсів m-го виду - в кількості аm r;
кількість послуг r-го виду хr;
Прибуток, який отримує підприємство від надання послуги r-го виду складає величину сr.
В задачі вимагається визначити таку кількість послуг кожного виду, яка б забезпечила підприємству отримання максимального прибутку, не виходячи за межі обмежених ресурсів. Знаходимо вираз для цільової функції і обмежень. Загальна величина прибутку від надання всіх видів послуг є сума величини прибутку від кожної послуги. Тому:
ЦФ : с1х1+...+сj х j+...+с rх r> max;
Загальні витрати ресурсів кожного виду на кожну послугу також будуть сумуватися. Тому обмеження можуть бути представлені наступним чином:
а11 х1+...+ а1 j х j+...+ а1 r ? в1
а21 х1+...+а2 j х j+...+ а2 r ? в2

ОБМ аі1 х1+...+аі j х j+...+ аі r ? ві

аm1 х1+...+аm j х j+...+ аm r? вm

Змінні (кількість послуг) - числа позитивні і цілі. Тому граничні умови наступні:
ГРУ : ? > хJ ? 0.
Таким чином, задача лінійного програмування стосовно роботи підприємства зв'язку набула конкретний фізичний смисл. Рішення її можливе одним з перелічених методів.
Проте діяльність підприємств зв'язку в сучасних умовах не обмежуються рішенням задач оптимального управління. При переході до умов ринкового господарювання все більше значення набуває механізм регулювання зв'язку, який часто має вплив на всю виробничу діяльність підприємства.

IV Регулювання телекомунікацій

4.1. Законодавство з регулювання у сфері телекомунікацій [20, 21]
4.1.1. Обгрунтування необхідності регулювання
Для початку необхідно визначиться з поняттям “регулювання телекомунікацій” про цього вже говорилося в ІІІ розділі. Тут уточнимо, що під регулюванням телекомунікацій мається на увазі вплив держави на процес розвитку і функціонування підприємств із використанням “недирективних” методів управління, що спираються на нормативні і нормативно-технічні матеріали. Відзначимо, що в цей же процес включається і процес підготовки цих матеріалів, також як процес використання цих матеріалів після їхнього затвердження.
Для чого потрібно регулювання і які його цілі? Це питання вимагає окремого обговорення.
В останнє десятиліття XX століття в галузі електрозв'язку (телекомунікацій) в усьому світі відбулися безпрецедентні зміни. Багато операторів електрозв'язку, що знаходилися в державній власності, були приватизовані, багато країн світу почали політичні кроки стосовно розвитку конкуренції й ослабленню державного контролю в області електрозв'язку. У десятках країн були введені нові, орієнтовані на ринок підходи до надання телекомунікаційних послуг
Така лібералізація ринків електрозв'язку була обумовлена різними причинами, у тому числі:
• збільшенням числа підтверджень того, що більш лібералізовані ринки електрозв'язку швидше розвиваються, більш активно впроваджують інновації і краще обслуговують клієнтів;
• необхідністю залучення приватного капіталу для розширення і модернізації мереж електрозв'язку, а також для впровадження нових послуг;
• розвитком мережі Інтернет, у результаті чого в багатьох країнах обсяг передачі дачних перевищив обсяг голосового трафіку і сприяв появі багатьох нових операторів;
• розвитком мобільного й іншого бездротового зв'язку, що стали альтернативою фіксованим мережам зв'язку і призвели до появи на ринках електрозв'язку нових операторів;
• розвитком міжнародної торгівлі послугами електрозв'язку, що все частіше надаються міжнародними і транснаціональним постачальниками послуг.
У міру того як у 1990-х роках приймалися орієнтовані на ринок підходи, число національних регулювальних органів в області електрозв'язку у світі збільшилося з 12 до більш, ніж 90. Комусь це маже показатися парадоксальним: хіба надання послуг електрозв'язку на ринковій основі не повинне супроводжуватися зниженням рівня регулятивного втручання замість його росту?
У світі в цілому на це питання відповідають «так» — у відношенні довгострокової перспективи, і «ні» — у відношенні найближчого майбутнього. Успіх перетворення монопольних ринків електрозв'язку в конкурентні залежить від втручання регулювальних органів. Без нього здорова конкуренція навряд чи виникне. На практиці періоди проведення приватизації і введення широкої конкуренції можуть бути найбільш напруженими в життєвому циклі регулюючого органу.
Таке втручання необхідне в силу певних причин. Як правило, в обов'язок регулювальних органів входить визначення повноважень і ліцензування нових операторів зв'язку. Найчастіше їм приходиться ліквідувати бар'єри, що перешкоджають появі на ринку нових операторів Вони повинні здійснювати нагляд за порядком приєднання мереж нових учасників ринку з діючими операторами. Утручання регулювальних органів може також знадобитися для гарантії того, щоб конкуруючі оператори не відмовлялися обслуговувати райони з високою вартістю обслуговування абонентів з низькими доходами.
У різних країнах цілі регулювання послуг електрозв'язку розрізняються. У більшості країн уряди як і раніше вважають телекомунікації однієї з основних послуг загального користування. Навіть у тих випадках, коли влада більше не займається експлуатацією мереж електрозв'язку, вона, як правило, зберігає за собою роль регулюючого органу, для того щоб забезпечити надання телекомунікаційних послуг відповідно до місцевих (національних) уявленням про суспільні інтереси.
З повсюдним прийняттям ринкових підходів до надання послуг електрозв'язку шириться загальна згода з приводу того, що регулюючі органи не повинні займатися повсякденним "управлінням" галуззю. Вважається, що замість цього роль регулювальних органів повинна полягати в підтримці нормативно-правового середовища, що сприяє ефективному наданню телекомунікаційних послуг населенню.

4.1.2 Основні нормативні документи в сфері телекомунікацій
Тут обмежимося лише перерахуванням основних нормативних документів, що використовуються при регулюванні електрозв'язку .
Головним регулюючим документом, що відноситься до галузі електрозв'язку, є Конституція України. Хоча в тексті самої конституції немає прямих вказівок про способи реалізації і розвитку електрозв'язку, проте саме вона визначає основні підходи при створенні регулюючих документів більш низького рангу.
Другим за значенням регулюючим документом є Закон України “Про телекомунікації”, прийнятий ВР України наприкінці 2003р. Цей закон можна вважати малою конституцією галузі, він визначає основні правила функціонування і розвитку галузі, хоча і менш докладно в порівнянні з тим , як це зроблено, наприклад, у “Основних положеннях створення і розвитку ЕНСЗ України”. Однак це не єдиний закон, що має відношення до галузі зв'язку. З погляду організації виробничих процесів дуже важливе значення мають
? Закон України “Про підприємництво”
? Закон України “Про інвестиційну діяльність”
? Закон України “Про власність”
? Закон України “Про підприємства України”
? Закон України “Про господарські товариства”
? Закон України “Про особливості приватизації відкритого акціонерного товариства “Укртелеком”;
? Закон України “Про ціні папери і фондову біржу ”
? Закон України “Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні”
? Закон України “Про захист прав споживачів”.
До числа найважливіших нормативних документів також відносяться :
- Укази Президента України (Наприклад, “Про усунення обмежень, що стримують розвиток підприємницької діяльності ”);
- Постанови кабінету міністрів України (наприклад “Про порядок ліцензування підприємницької діяльності”);
Найбільш численним комплексом нормативних документів, є відомчі документи, що діють у рамках галузі зв'язку.
До них відносяться:
- положення по реалізації окремих видів діяльності в галузі зв'язку (наприклад “Положення про ліцензування окремих видів діяльності в галузі зв’язку”. Затверджено Держкомзв’язку України за №32 від 03.05.1998р);
- інструкції з різних питань (наприклад, “Інструкція про умови і правила вираження окремих видів діяльності в галузі зв’язку, які підлягають ліцензуванню (ліцензійні умови) та контроль за їх дотриманням”. Затверджено наказом ліцензійної палати України, Держкомзв’язку України №87/129 від 14.09.1998р);
- Різні правила (наприклад, “Правила приєднання мереж електрозв’язку операторів різних форм власності до мереж електрозв’язку загального користування” затверджені Наказом Держкомзв’язку України від 21.06.99).
Основний клас нормативних документів складають документи, що регламентують так зване технічне регулювання. До них відносяться :
? Державні стандарти України (наприклад, ДСТУ 2925-94. Якість продукції. Оцінка якості. Терміни та визначення. ДО 1994).
? Управлінські нормативні документи, що мають юридичну чинність усередині галузі (наприклад, КНД 45-067-97 “Нормативи показників якості обслуговування викликів і якості встановлення телефонних з’єднань у телефонній мережі загального користування України”);
? Рекомендації (наприклад, Р45-006-98 “Методи вимірювання та обчислення показників якості встановлення з’єднань”).
Крім того, органи різного рівня що управляють, часто розсилають різні роз'яснення, тлумачення, відповіді на питання і т.д. Усі вони можуть бути використані в процесі регулювання зв'язку.
До числа нормативних документів відносяться також рекомендації міжнародних організацій за напрямком “Електрозв'язок” (наприклад, Рекомендація Міжнародного союзу електрозв'язку Р.82 “Метод оцінки служби в аспекті передачі мовлення”). Ці документи не мають юридичної чинності на території України. Однак вони визнаються, тому що Україна, по-перше, має представництва в них (наприклад, у Міжнародному союзі електрозв'язку), а по-друге, вона прагне до інтеграції в європейське і світове співтовариство.
Ці й інші нормативні документи визначають політику регулювання в галузі зв'язку. Однак ситуація в Україні безупинно змінюється, а разом з нею істотно змінюється нормативна база.

4.1.3. Зміни в законодавстві як наслідок перетворень у сфері регулювання
Зміни в законодавстві країни обумовлені тими зрушеннями в економіці і державному устрої країни, що “потрясають” Україну в останні десятиліття. Головним фактором змін було знаходження Україною державної самостійності і початок створення ринкової економіки (на початку 90-х років минулого століття). Разом з цим в основному втратила силу законодавча база колишнього СРСР, і Україна в прискореному темпі стала готувати свою нормативну базу. Першою “ластівкою” став Закон України “Про зв’язок”, прийнятий Верховною Радою України в 1995р. Цей Закон юридично позначив кінець ери адміністративного управління в зв'язку, заборонивши втручання адміністрації в господарську діяльність операторів зв'язку (стаття 5). Разом з цим він визначив права й обов'язки, як підприємств зв'язку, так і споживачів послуг зв'язку в нових ринкових умовах. Функції регулятора зв'язку були покладені на адміністрацію зв'язку в особі Держкомзв’язку України. Вже цей закони містить елементи регулювання, які направлені на підтримку знову виникаючих підприємств зв'язку і стимулювання конкуренції (наприклад, ст. 15 “Антимонопольні правила”).
Період 90-х років характеризувався становленням ринку зв'язку України. У цей проміжок часу виникає велика кількість підприємств зв'язку, заснованих на приватній формі власності.
Усього до 2000р. Держкомзв’язку України видав близько 1000 ліцензій на здійснення підприємницької діяльності в галузі зв'язку. Основне навантаження по регулюванню зв'язку в цей період лягають на Держкомзв’язок (зараз Департамент зв'язку й інформатизації міністерства транспорту і зв'язку України). Велику роботу проводять наукові установи галузі з підготовки нормативних документів.
Однак до 2000р. стало ясно, що реальний розвиток галузі не укладається в рамки існуючого Закону України “Про зв’язок”. Він став стримувати лібералізацію галузі і розвиток ринкових відносин. Особливу гостроту набули відносини між домінуючим оператором “Укртелеком” і приватними операторами зв'язку .
У цих умовах стало актуальним створення нового Закону, що визначає правила “гри” на ринку зв'язку України.
І такий Закон був створений. Він одержав назву “Про телекомунікації”. Після численних дискусій і обговорень, що тривали майже два роки, Закон був прийнятий Верховною Радою і підписаний Президентом наприкінці 2003р.

4.1.4. Основні особливості Закону України “Про телекомунікації”
Прийнятий Закон є істотним кроком вперед у напрямку удосконалення ринкової системи господарювання і її лібералізації.
Закон установлює правову основу в діяльності у сфері телекомунікацій, повноваження держави по управлінню і регулюванню цієї діяльності, прав, обов'язків фізичних і юридичних осіб, що беруть участь у ній.
Закон встановлює основні принципи діяльності в сфері телекомунікацій:
1) доступ споживачів до загальнодоступних послуг, які необхідні їм для задоволення власних потреб, участі в політичному, економічному та громадському житті;
2) взаємодія та взаємозв’язаність телекомунікаційних мереж для забезпечення можливості зв’язку між споживачами всіх мереж;
3) забезпечення сталості телекомунікаційних мереж і управління цими мережами з урахуванням їх технологічних особливостей на основі єдиних стандартів, норм та правил;
4) державна підтримка розвитку вітчизняного виробництва технічних засобів телекомунікацій;
5) заохочення конкуренції в інтересах споживачів телекомунікаційних послуг;
6) збільшення обсягів телекомунікаційних послуг, їх переліку та утворення нових робочих місць;
7) впровадження світових досягнень у сфері телекомунікацій, залучення, використання вітчизняних та іноземних матеріальних та фінансових ресурсів, новітніх технологій, управлінського досвіду;
8) сприяння розширенню міжнародного співробітництва у сфері телекомунікацій та розвитку глобальної телекомунікаційної мережі;
9) забезпечення доступу споживачів до інформації про порядок отримання та якість телекомунікаційних послуг;
10) ефективність, прозорість регулювання у сфері телекомунікацій;
11) створення сприятливих умов діяльності у сфері телекомунікацій з урахуванням особливостей технологій та ринку телекомунікацій.
Закон встановлює основи державного управління і регулювання. У порівнянні зі старим Законом “Про зв’язок” по-іншому представлені органи управління. Вищим органом управління телекомунікаціями є Кабінет Міністрів України (раніше - Верховна Рада України). При цьому діяльність Кабінетів Міністрів у напрямку комунікацій зосереджується на:
- проведенні державної політики в сфері телекомунікацій;
- забезпеченні рівних умов розвитку усіх форм власності в сфері телекомунікації;
- управління об’єктами державної власності;
- координації діяльності міністерств і відомств у сфері телекомунікацій .
Таким чином, функції держави з безпосереднього управління підприємствами зв'язку сильно обмежені. На відміну від попереднього Закону, нині передбачається здійснення політики регулювання спеціально для цього утвореним органом - Національною комісією з питань регулювання зв'язку (НКРЗ). На неї покладені обов’язки за рішення основних проблем регулювання. Як і раніше, передбачається існування центрального органу виконавчої влади в сфері комунікацій (Департамент зв'язку й інформатизації міністерства транспорту і зв'язку України). Він в основному вирішує питання, які стосуються реалізації державної політики в області зв'язку. Однак деякі функції регулювання за ним усе таки залишилися .
Спеціальний розділ Закону (глава IV) присвячений технічним засобам телекомунікацій, тут робиться упор на необхідність проведення сертифікації (підтвердження відповідності) обладнання зв'язку і визначення критеріїв для видачі дозволів на його використання. Тут же регламентуються питання стандартизації і метрології в сфері телекомунікацій.
У главі V Закону обмовляються основні вимоги з створення й експлуатації телекомунікаційних мереж. Відзначається, зокрема, що уся відповідальність за стан мереж покладається на операторів, що їх експлуатують. Управління мережами здійснюється самостійно тими ж операторами. Однак у надзвичайних обставинах відновлюється централізоване управління всіма мережами Національним центром оперативно-технічного управління, порядок діяльності якого визначає Кабінет Міністрів України.
У главах VI і VII більш докладно, ніж раніше, визначаються права й обов'язки споживачів послуг, операторів і провайдерів телекомунікацій.
Цілий розділ Закону (VIII глава) присвячений регулюванню доступу до ринку телекомунікацій (тобто ліцензуванню діяльності операторів). При цьому звертається увага на неприпустимість дискримінації при видачі ліцензії, стимулювання їхньої активної діяльності, заохочення конкуренції.
У главі IX викладаються принципи регулювання взаємного з'єднання телекомунікаційних мереж. Це питання є дуже гострим для умов України, тому що в нас в галузі телекомунікацій наявний домінуючий оператор (Укртелеком). Відносини між домінуючим і іншими операторами іноді доходять до судових розглядів. Новий Закон покликаний внести ясність у питаннях взаємин операторів і забезпечити справедливий вирішення суперечок.
Ще один важливий напрямок регулювання діяльності в галузі телекомунікацій – це порядок надання послуг та їх тарифікації (глави X,XI). Тарифи в зв'язку відіграють двояку роль. З одного боку, вони (при їх збільшенні) можуть сприяти розширенню діяльності підприємств. З іншого вони можуть значно обмежити число споживчих послуг (в умовах, коли велика частина населення має обмежені засоби для існування). Закон визначає тарифи які дозволять дотримати балансу інтересів у непростій економічній ситуації, що склалася в Україні.
У XII главі визначаються основні принципи розподілу номерного ресурсу країни. Відповідальність за рішення цієї проблеми покладено на центральний орган виконавчої влади.
Таким чином, новий Закон, що встановлює правила функціонування і розвитку ринку зв'язку України, визначають основні моменти взаємодій суб'єктів цього ринку. Однак для того, щоб він почав працювати у повну силу, необхідна розробка цілого ряду законодавчих актів. Ці акти повинні, зокрема, уточнити функції і повноваження органів регулювання в галузі зв'язку.

4.2. Органи регулювання та їх повноваження [20]
4.2.1 Структура управління галуззю, яка випливає з Закону України “Про телекомунікації”
Структура управління галуззю майже співпадає з організаційною структурою ЄНСЗУ, яка розглянута раніше. Відмінністю є те, що Національна Комісія з питань регулювання зв’язку не є об’єктом, який підпорядковується Кабінету Міністрів України. Вона підконтрольна Президенту України та підзвітна Верховній Раді України. Виходячи з Закону України “Про телекомунікації”, структура управління галуззю може бути відображена рисунком 4.1.
Як видно з рисунку 4.1, структура управління галуззю є досить складною. Одночасно два органи виконують функції регулювання – Національна Комісія з питань регулювання зв’язку (НКРЗ) та Центральний орган виконавчої влади в галузі зв’язку (ЦОВЗ). Останній також виконує функції прямого управління підприємствами зв’язку державної форми власності.
Не дуже чітким є положення НКРЗ. З одного боку, вона підконтрольна Президенту, з другого – підзвітна Верховній Раді. Усі невизначеності будуть зняті з розробкою та затвердженням Положення про НКРЗ.
Таким чином, підприємства недержавної форми власності згідно з Законом мають можливість самостійно керувати своїми мережами та здійснювати свою діяльність. Але, як було уже сказано, це стосується лише звичайного стану. У надзвичайних ситуаціях уся повнота управління переходить до ЦОВЗ.

4.2.2. Повноваження та відповідальність Національної Комісії з питань
регулювання зв’язку
Повноваження НКРЗ визначені статтею 18 Закону “Про телекомунікації”. Згідно з цією статтею НКРЗ:
1) вносить пропозиції до державної влади щодо проектів законів та інших нормативно-правових актів, стандартів у сфері телекомунікацій;
2) видає нормативні акти з питань, що належать до компетенції НКРЗ, та контролює їх виконання;
3) здійснює нагляд за ринком телекомунікацій;
4) здійснює ліцензування та реєстрацію у сфері надання телекомунікаційних послуг;
5) здійснює розподіл, присвоєння, облік номерного ресурсу, видачу та скасування дозволів, нагляд за використанням номерного ресурсу;
6) здійснює контроль за якістю телекомунікаційних послуг та задоволенням попиту споживачів;
7) здійснює відповідно до закону тарифне регулювання у сфері телекомунікацій та встановлює порядок взаєморозрахунків між операторами телекомунікацій;
8) дає дозвіл операторам, провайдерам телекомунікацій на встановлення спеціальних тарифів для інвалідів та соціально незахищених осіб на загальнодоступні послуги;
9) здійснює організаційно-правове забезпечення загальнодоступних телекомунікаційних послуг;
10) отримує безоплатно від операторів, провайдерів телекомунікацій статистичну звітність в обсягах, порядку и в терміни, визначені законодавством;
11) отримує безоплатно від центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів виконавчої влади Автономної Республіки Крим, органів самоврядування документі, матеріали, статистичну та іншу інформацію, визначену законодавством;
12) приймає в межах своєї компетенції рішення, які є обов’язковими для виконання суб’єктами ринку телекомунікацій;
13) застосовує в установленому законодавством порядку адміністративні стягнення до суб’єктів ринку телекомунікацій;
14) передає до Антимонопольного комітету України матеріали в разі виникнення порушень законодавства про захист економічної конкуренції;
15) звертається до суду з відповідними позовними заявами в разі порушення суб’єктами господарювання, що здійснюють діяльність на ринку телекомунікацій, законодавство про телекомунікації;
16) регулює взаємодію операторів при взаємоз’єднанні телекомунікаційних мереж;
17) створює сприятливі організаційні та економічні умови для залучення інвестицій у сферу телекомунікацій;
18) забезпечує рівні умови діяльності у сфері телекомунікацій;
19) забезпечує досудове вирішення спорів між операторами, провайдерами телекомунікацій щодо взаємоз’єднання телекомунікаційних мереж;
20) веде реєстр операторів, провайдерів телекомунікацій;
21) розробляє та затверджує в межах своєї компетенції Регламент своєї діяльності, а також інші нормативно-правові акти;
22) здійснює співробітництво з відповідними органами регулювання у сфері телекомунікацій інших держав;
23) видає офіційний друкований бюлетень і публікує в ньому нормативно-правові акти, відомості, передбачені цим Законом, та іншу інформацію;
24) здійснює інші повноваження, передбачені цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами.
За порушення вимог Закону, інших актів законодавства члени НКРЗ несуть відповідальність згідно з існуючим законодавством.

4.2.3 Повноваження та відповідальність Центрального органу виконавчої
влади у галузі зв’язку
Повноваження Центрального органу виконавчої влади у галузі зв’язку відображені у Законі “Про телекомунікації”, а також у постанові Кабінету Міністрів № 1264 від 22 вересня 2004 р.
У якості такого органу сьогодні виступає Державний департамент з питань зв’язку та інформатизації Міністерства транспорту та зв’язку України (“Держзв’язок”).
У відповідності з цими документами, основними завданнями “Держзв’язку” є:
1) участь у реалізації державної політики у сферах телекомунікацій, інформатизації, користування радіочастотним ресурсом України та надання послуг поштового зв’язку;
2) здійснення державного управління у сферах телекомунікацій, інформатизації, користування радіочастотним ресурсом України та надання послуг поштового зв’язку;
3) розроблення та здійснення заходів щодо розвитку і вдосконалення телекомунікаційних мереж загального користування та мереж поштового зв’язку, підвищення її якості, доступності і забезпечення сталого функціонування;
4) участь у формуванні Національної програми інформатизації та забезпечення її виконання;
5) сприяння розвитку підприємництва на конкурентних засадах у сферах телекомунікацій, інформатизації, користування радіочастотним ресурсом України та надання послуг поштового зв’язку, проведення у цих сферах державної інвестиційної та антимонопольної політики;
6) створення умов для інтеграції сфер телекомунікацій, інформатизації, користування радіочастотним ресурсом України та надання послуг поштового зв’язку у європейський та світовий інформаційних простір.
Відповідно до цих завдань “Держзв’язок” виконує наступні основні функції:
1) проводить відповідно до законодавства технічну політику у сферах телекомунікацій, інформатизації, користування радіочастотним ресурсом України та надання послуг поштового зв’язку, а також стосовно стандартизації та підтвердження відповідності технічних засобів телекомунікацій.
2) організовує відповідно до законодавства роботи з підтвердження відповідності технічних засобів телекомунікацій, призначених для застосування в телекомунікаційних мережах загального користування;
3) розробляє та забезпечує проведення технічної політики формування номерного ресурсу, приймає рішення про зміну структури номерного ресурсу та простору нумерації в інтересах розширення і забезпечення достатньої ємності номерного ресурсу та приведення його у відповідність до міжнародних вимог;
4) встановлює вимоги до якості телекомунікаційних послуг та послуг поштового зв’язку, здійснює контроль за якістю послуг поштового зв’язку, забезпеченням поштової безпеки і таємниці інформації у сфері надання послуг поштового зв’язку;
5) розробляє відповідно до законодавства технічні регламенти, норми, стандарти, інші нормативні документи у сферах телекомунікацій та поштового зв’язку;
4.3. Основні напрямки регулювання [22, 23]
Вище згадані органи регулювання здійснюють свою діяльність у доцільних напрямках. До основних напрямків регулювання належать: ліцензування, забезпечення соціально-доступних (універсальних) послуг, контроль якості послуг зв'язку, сертифікація, розподіл обмежених ресурсів мереж, контроль взаємодії операторів, тарифна політика. За допомогою цього комплексу елементів регулювання здійснюється вплив на учасників ринкових відносин. Вся складність проблеми регулювання полягає в створенні такого механізму впливу, який би не деформував, а навпаки розвивав ринкові відносини, захищав права споживачів і стимулював технологічний прогрес на мережах зв'язку. Нижче декілька докладніше розглядається сама суть окремих елементів регулювання.
4.3.1. Політика ліцензування
Ліцензування - є одним з найважливіших інструментів регулювання і визначає умови надання оператором послуг зв'язку.
Через ліцензування здійснюється реалізація принципів асиметричного регулювання стосовно домінуючого оператора. Сама по собі політика регулювання може бути як відкритою (тобто без обмежень), так і закритою, що визначається конкретною ситуацією в державі. Так, якщо необхідно зацікавити інвесторів, сконцентрувати їхні зусилля для рішення визначених задач, то для цього потрібно викликати в них зацікавленість шляхом виділення визначених прибуткових ніш у секторі зв'язку, обмежуючи кількість учасників.
В даний час у різноманітних країнах існують різноманітні види ліцензій. Істотно відрізняється й оплата при їхньому одержанні: в одних країнах вартість ліцензії дорівнює лише адміністративним витратам на її оформлення, в інших же складає дуже великі суми. Наприклад, плата за ліцензію, що дає право підключатися до мережі загального користування, у Німеччині складає до 40 млн. DM, а в Ірландії - 1т. ?.
Європейська Комісія з метою зняття бар'єрів по створенню загальноєвропейського ринку телекомунікаційних послуг вважає за необхідне ввести два види дозволів на право надання послуг. Перший - так званий "звичайний дозвіл" ("general authorization"), що дає право оператору надавати послуги ще до відповідної перевірки регулятором. По суті це зводиться до реєстрації, і такий вид дозволу передбачається основним у практиці надання послуг зв'язку, У специфічних випадках (виділення номерного ресурсу або частотного спектра) буде використовуватися "спеціальний дозвіл" ("specific authorization"). Плата за дозвіл повинна бути виправданою і відповідати витратам при видачі дозволу." Комісія також вважає, що дозволи на надання телекомунікаційних послуг мережами Інтернет повинні здійснюватися точно так же. як дозволи на послуги мереж загального користування.
Ліцензування в зв'язку в Україні було введено в 1993 році декретом Кабінету Міністрів. Деякі дані, що характеризують стан ліцензування: за перші 5 років було видано біля 1500 ліцензій; із них 20% припадає на частку державних підприємств. Слід зазначити, що кількість виданих ліцензій не говорить про відповідний успіх у лібералізації ринку послуг зв'язку. Економічна ситуація в країні стримує розвиток діяльності операторів; ліцензіати, отримавши ліцензію, не завжди можуть її реалізувати.

4.3.2. Забезпечення соціально доступних послуг
Вже відзначалося, що введення ринкових відносин у секторі зв’язку потребує створення спеціального механізму забезпечення соціальної доступності послуг зв’язку (універсальні послуги). Мова йде про забезпечення по доступних цінах необхідними послугами зв’язку прошарків населення з невисокими прибутками (пенсіонери, студенти й н..), а також частини населення, що мешкає у важкодоступних (гори, острови) або сільських районах, де надання послуг зв’язку може бути невигідно операторам. Як правило, набір соціально доступних послуг включає телефонний зв’язок для фіксованої мережі, довідкові й аварійні служби, таксофони, факс, передачу даних за допомогою модемів, телеграф; цей набір для різноманітних країн може відрізнятися.
Надання універсальних послуг покладається, як правило, на домінуючого оператора (Португалія, Швеція), хоча можливо також притягнення й інших операторів (Швейцарія. Італія).
Стосовно схем фінансування можливі різноманітні варіанти: або його повна відсутність (через економічну невиправданість чи складність реалізації), або фінансування за рахунок державних коштів, або створення спеціального фонду. Європейська комісія схильна підтримувати останній варіант, відповідно до якого оператори повинні вносити відповідні кошти в спеціально утворений фонд або ж самі надавати соціально-доступні послуги за принципом ‘’pay or play” (“сплачуй або грай”).
Інформатизація суспільства пред’являє нові вимоги до мереж зв’язку і соціально-доступних послуг ними наданих (високошвидкісний доступ лікарень, бібліотек, шкіл та н.. До широкосмугових мереж і Інтернет). На відміну від вже існуючих соціально-доступних послуг, нові достатньо дорогі. Виникає проблема їхньої підтримки: ці послуги будуть надаватися невеличким групам споживачів, можуть фінансуватися шляхом перехресного субсидування і насамперед за рахунок телефонії, і звичайно, що це позначиться на споживачах телефонних послуг із низьким рівнем прибутків.

4.3.3. Регулювання відносин підприємств зв’язку між собою
Лібералізація зв’язку, поява нових операторів на мережах загального користування породили ряд питань, що стосуються їхньої взаємодії. Справа в тому, що в більшості країн є колишні оператори-монополісги, що володіють добре розвинутою мережною структурою. Домінування їх продовжується, тому виникають проблеми, що стосуються взаємодії з мережами інших операторів, що потребують у використанні інфраструктури домінуючого оператора; особливо гостро стоїть проблема використання вже існуючої абонентської мережі, як правило, цілком йому приналежної.
У цьому зв’язку стосовно домінуючого оператора проводиться більш жорстке регулювання, чим до іншого (асиметричне регулювання). Це відбито, наприклад, у директиві Європейської ради по н. мережних взаємодії 97/33 ЕС шляхом формулювання таких трьох основних вимог:
- вимоги забезпечення прозорості домінуючим оператором: публікація відповідних даних по всіх н. мережних пропозиціях; забезпечення доступності зацікавленим сторонам інформації про н. мережни угоди, включаючи дані про оплату;

скачать целый документ в дос формате

страница: 1, 2, 3, 4, 5, 6, 7, 8, 9, 10, 11, 12, 13, 14, 15, 16, 17, главная

(реклама)


	НОСКІЗ-ДУІКТ КИС ГУИКТ 2002-2010 Zosik KIS-kiev!narod.ru